4 червня 2025 року в Україні відзначатиметься День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. За інформацією державного порталу „Діти війни“, станом на 27 травня 2025 року внаслідок збройної агресії РФ проти України 630 дітей загинули, 1960 отримали поранення.
Цей день сповнений болю, адже війна, яка триває на українській землі з 2014 року, а особливо з початку повномасштабного вторгнення у 2022-му, забрала життя сотень невинних дітей. Вони не встигли побачити світ, реалізувати мрії, обійняти рідних. Кожна з цих маленьких життів – невиправна втрата для родини, громади та всієї України.
Ми пам’ятаємо кожне ім’я, кожну посмішку, кожну надію, яку не встигли здійснити ці діти. Вони стали символами нашої незламності, нашого болю і нашої правди про війну. Їхня пам’ять назавжди залишиться в серцях українців і буде щоденним нагадуванням, чому ми боремося – за право наших дітей жити у вільній, мирній і безпечній державі.
Закликаємо вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання та запалити свічку вдома чи у храмі. Нехай кожен з нас не забуває: найвищий обов’язок дорослих — захищати дітей. Ми зробимо все, щоб більше жодна дитина не стала жертвою війни.
Про проведення заходів до Дня пам’яті та перемоги
З метою вшанування пам’яті жертв Другої світової війни 1939–1945 років щороку 8 травня відзначають День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Запрошуємо доєднатись працівників та здобувачів освіти, рої та курені Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура») закладів освіти області до вшанування пам’яті жертв Другої світової війни, а саме:
- виготовити квітку маку, оскільки, для заходів, приурочених до цієї дати на державному рівні використовується символ – червоний мак, дизайн якого розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті. Роботи можна висвітлити на сторінках закладів освіти, куренів, роїв або на особистих сторінках з хештегами:
#ЧОЦНПВ #День_пам’яті_та_перемоги_над_нацизмом.
- взяти участь у обласній вікторині «Боролись! Боремось! Поборемо!». Пройти вікторину можна з 5 по 10 травня 2025 року.
Посилання на вікторину: https://vseosvita.ua/test/start/zoj006
Звертаємо вашу увагу, що після успішного проходження тестування (здобуття прохідного балу) кожен учасник має можливість самостійно завантажити/згенерувати диплом Центру про участь у вікторині.
Для використання у роботі пропонуємо посилання на матеріали від Українського Інституту національної пам’яті:
Український інститут національної пам’яті Інформаційні матеріали до Дня пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війни (8 травня) – 2025 Вступ Гасло кампанії Ключові повідомлення Історична довідка Тематичні матеріали Українського інституту національної пам’яті Відеопроєкт “Війна і міф” 8 травня Україна відзначає День пам’яті та перемоги, вшановуючи загиблих у Другій світовій війні 1939–1945 років. Цей день встановлено Законом України у 2023 році на знак солідарності з Європою в пам’ятанні про ту страшну трагедію в історії людства. Спільним також є символ памʼяті про Другу світову війну – мак памʼяті. Заохочуємо використовувати його під час публічних заходів і в тематичних матеріалах. Як самостійно виготовити мак, дивіться у відеоінструкції та схемі. Гасло кампанії “Пам’ятаємо! Перемагаємо!” Ми пам’ятаємо, що війна – це катастрофа, трагедія, мільйони загиблих і скалічених тіл і душ. І також ми розуміємо, що героїзація і романтизація війни призводить до ескалації нових конфліктів. Ключові повідомлення Понад 10 років тому Україна долучилася до традиції відзначення перемоги над нацизмом в європейському дусі – не святкуємо, а вшановуємо. Саме так у суспільстві усталилося сприйняття 8 травня та Другої світової війни крізь людський вимір, з акцентом на ролі людей, котрі боролися проти нацизму. У День пам’яті та перемоги Україна традиційно вшановує їх, висловлює повагу та вдячність усім борцям із нацизмом, увічнює пам’ять про загиблих воїнів і жертв найкривавішої і найжорстокішої в історії людства війни. Друга світова розпочалася для України нападом нацистської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року і бомбардуванням німецькою військовою авіацією Львова та інших наших міст. А з 22 червня 1941-го після вторгнення військ Німеччини та її союзників на територію СРСР уся Україна стала ареною запеклих бойових дій. Близько 7 мільйонів осіб було мобілізовано за роки війни з України до Червоної армії. Кожний другий із них загинув, а кожний другий із тих, хто залишився живим, отримав інвалідність. День пам’яті та перемоги – це нагадування, що Друга світова розпочалася внаслідок домовленостей двох тоталітарних режимів: націонал-соціалістичного (нацистського) у Німеччині й комуністичного в СРСР, а також мовчазного небажання найпотужніших держав світу чинити спротив агресорам. У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат. На початку війни український народ, не маючи незалежної держави, був розділений між кількома країнами. Нацисти і комуністи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя, у власних цілях та геополітичних іграх використовували невирішене «українське питання» та прагнення українців до незалежності й суверенітету. Наші землі вони розглядали виключно як ресурс. Під час Другої світової війни українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом, відзначилися героїзмом, хоробрістю та самопожертвою на всіх фронтах та в багатьох арміях Антигітлерівської коаліції. Мільйони українців чинили спротив зі зброєю в руках у різних регулярних арміях світу, сотні тисяч боролися в підпільних і повстанських структурах. Майже всі українські підприємства були переорієнтовані на потреби оборони. Українська земля була одним із основних театрів воєнних дій, місцем масштабних битв і найзапеклішого спротиву. Вигнання нацистських окупантів не принесло Україні свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору. Його проявом стали м’ясні штурми «чорносвитників», депортація кримських татар та інших народів із Криму, масовий штучний голод 1946–1947 років, депортації етнічних українців Польщі, повернення репресій, повторна радянізація західної України, спроби знищення Української автокефальної православної та Української грекокатолицької церков тощо. У цій боротьбі ми втратили понад вісім мільйонів українців та представників інших народів, які проживали на нашій землі. В цілому Друга світова забрала життя від 50 до 85 мільйонів людей по всьому світу. Війна тривала шість років. Перемога над нацизмом була здобута внаслідок неймовірної концентрації всіх сил, взаємодопомоги, консолідації і мобілізації суспільства, солідарності народів та повного переоблаштування економічного, політичного і соціального життя в інтересах боротьби зі злом. Для дотримання правил гри на міжнародній арені і запобігання війнам, геноцидам та порушенням прав і свобод людини держави-переможниці створили Організацію об’єднаних націй. Україна стала її співзасновницею. Жодна країна не може претендувати на виняткову роль у перемозі над нацизмом. Перемога – результат титанічних зусиль десятків держав і сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця в Другій світовій для реваншизму. Пам’ять про війну має вести не до культу перемоги, а розвивати вміння цінувати мир, категорично і безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами, а також виховувати сміливість та принциповість у боротьбі з ворогом. Після нацизму і комунізму світ зіштовхнувся з новою злочинною агресивною ідеологією – нині ми боремося проти російської версії нацизму – рашизму. Він несе загрозу не лише незалежності та суверенітету нашої держави, а й міжнародному правопорядку та безпеці всього людства, сучасного світу та демократії. Ідейним підґрунтям рашизму стало привласнення статусу “головного переможця”Російською Федерацією і перетворення перемоги над нацизмом на культ, пропаганду війни. Сьогодні українці зі зброєю в руках захищають не тільки себе, а всі країни Європи від російської експансії і дають шанс на побудову більш тривкого миру і створення нової, більш справедливої, світової системи безпеки. Умовою для цього є перемога над Росією, відновлення територіальної цілісності України та унеможливлення майбутньої агресії російського імперіалізму проти будь-кого на нашій планеті. Сьогодні в умовах агресії єдиний шлях відновлення миру – перемогти загарбника. Важливо пам’ятати, що слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти завжди заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів. Сьогодні світове співтовариство має змогу спертися на той гіркий досвід та історичні уроки для прийняття адекватних безпекових рішень, зокрема щодо російської агресії проти України. Історична довідка У міжвоєнне двадцятиліття українці були найбільшою в Європі бездержавною нацією. Українські терени напередодні війни перебували під окупацією і контролем різних держав: СРСР, Польщі, Румунії та Чехословацької республіки. Третій Райх також не приховував претензій на українські терени. Трагічна доля українців під радянською і польською владами, зневіра у легальних методах боротьби, розчарування західними демократіями привели до активізації українського визвольного руху на еміграції і в Західній Україні. У 1929 році ветерани військових формувань Української революції та молодь націоналістичних гуртків, груп і організацій утворили українську підпільну визвольну структуру – Організацію українських націоналістів (ОУН) та Провід на чолі з Євгеном Коновальцем. Кінцевою метою діяльності ОУН проголосила створення Української самостійної соборної держави. У 1930-х роках ОУН зростала чисельно і територіально. Її перше бойове “хрещення” пройшло у березні 1939 року. Оунівці взяли активну участь у захисті Карпатської України. У вересні вперше зіткнулися із репресивною машиною СРСР. Спротив на Західній Україні був відчайдушний. В енкаведистські лещата тоді потрапили від 16 до 35 тисяч підпільників – їх арештували або вбили. 23 серпня 1939 року СРСР та Німеччина підписали Договір про ненапад – пакт Молотова–Ріббентропа. У таємному протоколі до нього два диктатори узгодили загарбницькі плани на територіально-політичний переділ, який мав розпочатися з розгрому Польщі. Внаслідок змови Гітлера і Сталіна війна торкнулася українців вже 1 вересня 1939-го, коли нацистська Німеччина напала на Польщу, і німецька військова авіація бомбардувала Львів та інші міста Галичини. Гітлер підбурював Сталіна на негайний вступ до Польщі, погрожуючи у разі зволікання проголосити західноукраїнську державу. Тож 11 вересня 1939 року СРСР створив Білоруський та Український фронти, а 17 вересня Червона армія перетнула польський кордон. Того ж дня СРСР окупував західну Україну. Таким чином, від початку війни і до 22 червня 1941 року СРСР і Німеччина були союзниками і несуть спільну відповідальність за розв’язання Другої світової війни. Разом із тим, як гітлерівська Німеччина, так і сталінський Радянський Союз відчували взаємну недовіру і виношували плани несподіваного нападу один на одного. 18 грудня 1940 року Гітлер підписав план «Барбаросса» – наступальну операцію на СРСР. Маючи розвідувальну інформацію про заплановане нацистське вторгнення, радянське командування почало вживати деяких превентивних заходів, але через спроби кремлівського керівництва не провокувати німців, Червона армія виявилася неготовою до нападу. Відтак, 22 червня 1941 року почалася німецько-радянська війна, а СРСР перетворився з союзника на запеклого ворога Німеччини. Перший рік війни став для Червоної армії катастрофою. Ворог впевнено просувався на схід. Практично за рік і один місяць Україна була повністю окупована нацистською Німеччиною, яка представляла себе визволителькою від більшовизму та московського панування. Насправді ж нацисти відводили Україні роль сировинної колонії, чинили проти українців масові злочини. Вигнання гітлерівців із території України почалося 18 грудня 1942 року, коли радянські війська увійшли до села Півнівка, що на Луганщині. Навесні 1944-го було прорвано німецький фронт біля Карпат. Остаточно з української території нацистів вигнано в листопаді 1944 року. Радянські війська дісталися кордону з Румунією і Словаччиною. Бої перемістилися до Європи. Так, у Віденській операції брали участь 2-й і 3-й Українські фронти та Дунайська флотилія. Тоді німців було вигнано із західної Угорщини та східної Австрії. Однією із завершальних стала Берлінська операція. Для штурму столиці Німеччини спрямували 1-й, 2-й Білоруські та 1-й Український фронти. У ніч на 1 травня 1945 року українець Олексій Берест разом із Мелітоном Кантарією та Михайлом Єгоровим встановив прапор Перемоги над райхстагом. 8 травня 1945 року о 22:43 за центральноєвропейським часом у передмісті Берліна підписано Акт про капітуляцію Німеччини. Наслідки Другої світової війни для України Друга світова війна для України не обмежувалася військовими діями та окупацією території. Українці брали участь в операціях на всіх воєнних театрах. Слід наголосити на внеску саме українців у розгром нацизму і згадати як про військовослужбовців Червоної армії (близько семи мільйонів), вояків УПА (понад 100 тисяч), так і про тих українців і вихідців з України, що перебували у військових з’єднаннях інших держав: Польщі (120 тисяч у 1939 році), США (до 80 тисяч у 1945), Канади (до 45 тисяч у 1945), Франції (до п’яти тисяч у 1940 році). Прямі людські втрати України у Другій світовій становлять понад 8 мільйонів осіб, економічні – 285 мільйонів тогочасних рублів. Обидва тоталітарні режими не рахувалися із життями людей на українських теренах. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України (Голокост, розстріли мирного населення, спалення сіл, депортації). Однак довго замовчувалися численні злочини того періоду комуністичного режиму – розстріли політичних в’язнів у тюрмах Західної України в червні–липні 1941 року, підрив центру Києва і греблі ДніпроГЕСу в 1941-му, знищення в Одесі поранених червоноармійців, скинутих в море разом із санітарними машинами тощо. Із Україною пов’язане і завершення війни. 2 вересня 1945 року генерал Кузьма Дерев’янко, уродженець Уманщини, від імені СРСР приймав беззастережну капітуляцію Японії. Українськими землями в роки Другої світової фронт прокотився двічі. Тактика спаленої землі тут була застосована спочатку відступаючою на схід радянською Червоною армією, а згодом – відступаючою на захід армією Третього Райху. Тут відбувалися масштабні битви і розгорнувся безпрецедентний рух спротиву. Українські національні військові партизанські загони розпочали формуватися ще 1941 року, коли виникла «Поліська Січ», під проводом Тараса Бульби-Боровця. Згодом, ініціативу зі створення повстанських загонів та назву УПА перейняли діячі Організації українських націоналістів ОУН(б). Українська повстанська армія налічувала десятки тисяч бійців (загалом через лави УПА пройшло понад 100 тисяч осіб), які діяли на Волині, Поліссі і Галичині. Тактичними формами боротьби УПА були рейди, напади на німецькі гарнізони, склади, обози, сутички з радянськими партизанами, військами НКВД, підрозділами польської Армії Крайової. Після приходу радянської влади на західноукраїнські землі у 1944 році УПА продовжила боротьбу в підпіллі, яка тривала до кінця 1950-х років. Як Москва перетворила перемогу на культ Свято Дня Перемоги в Радянському Союзі було встановлено тоді ж, 8 травня 1945 року (ще до підписання другого Акта). Указом Президії Верховної Ради СРСР 9 травня оголошено днем всенародного торжества та вихідним. У 1945-му в цей день ніяких особливих урочистей не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня. Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947-му статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим, але залишився державним святом. Поміж іншим, у тому ж 1947-му радянська влада ухвалила рішення про скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, удостоєних державних нагород. Від 1948 до 1965 року 9 травня не було вихідним в СРСР, проте певні святкування відбувались. У містах-героях і столицях союзних республік давали артилерійський салют, на перших шпальтах газет публікували офіційні вітання з Днем Перемоги. Тож увага до цієї дати та певні меморіальні заходи зберігалися. Однак, інші радянські свята, наприклад, 1 травня – День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада – річницю Жовтневої революції в той час відзначали зі значно більшим розмахом. Вихідним День Перемоги знову став тільки у 1965 році. Тоді ж провели і ювілейний Парад Перемоги до 20-ї річниці. Це був другий парад після закінчення війни. Третій відбувся в 1985-му, а четвертий – у 1990 році. Щорічним дійством Парад Перемоги став уже в Російській Федерації з 1995-го. Після 1960-х 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф про Перемогу заступив міфологію про Велику жовтневу революцію. Компартія та особисто генсек Леонід Брєжнєв почали активно експлуатувати тематику «Великої Перемоги» як складника підвищення в суспільстві авторитету правлячої верхівки. Пам’ять про Другу світову війну поступово перетворилася на потужний квазірелігійний культ. У сучасній Росії міфи про Другу світову війну, а точніше «Велику вітчизняну», продовжують залишатися осердям ідентичності, а комеморативні практики, часто просякнуті профанацією та гротеском, отримали назву «побєдобєсіє». Однак російська пропаганда активно культивує міфи про Другу світову війну не лише всередині власної країни та серед держав, які колись були частиною СРСР, а й намагається маніпулювати громадською думкою в Європі та цілому світі. Держава-агресор використовує перемогу в Другій світовій війні і свою нібито «виключну роль» в ній як індульгенцією на вчинення масових злочинів в Україні – проти військовополонених і цивільних.
Тематичні матеріали Українського інституту національної пам’яті:
● Набір електронних інтерактивних листівок «Україна в роки Другої світової війни (1939–1945)»https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/lystivky/ukrayina-v-roky-drugoyi-svitovoyi-viyny-1939-1945
● Відеопроєкт “Друга світова: 75 років потому”https://www.youtube.com/playlist?list=PLitKIb_cEyqdfiM5UiZBKkRvltbHHO9vL
● Виставка “Тріумф людини. Мешканці України, які пройшли нацистські концтабори” https://fileview.ukr.net/?
● Брошура «Україна у Другій світовій війні» https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/ukrayina-u-drugiy-svitoviy-viyni
● Книга «Війна і міф» (англомовний варіант) https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/knyga-viyna-i-mif-pro-drugu-svitovu-viynu-anglomovnyy-variant
● Настільна гра «УПА – відповідь нескореного народу» https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/navchalni-igry/nastilna-gra-upa-vidpovid-neskorenogo-narodu
● Відеоісторія «За що боролася УПА?» https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/videolekciyi/cykl-vchymo-istoriyu/za-shcho-borolasya-ukrayinska-povstanska-armiya
● Виставка «Українська Друга світова»
● Виставка «УПА – відповідь нескореного народу»
● «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії. Путівник для вчителя» – збірник навчально-методичних розробок шкільних занять на основі віртуальної виставки та документального фільму
● Серія плакатів «Війна не робить винятків. Жіночі історії Другої світової»
● Видання “Рокада: чотири нариси з історії Другої світової” (авторка – Олена Стяжкіна)
● Інформаційна карусель про Другу світову війну
● Оцінка демографічних втрат України у період Другої світової війни // Українська Друга світова: Матеріали міжнародної наукової конференції до 70-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні За посиланням http://ww2.uinp.gov.ua/ діє сайт Українського інституту національної пам’яті, присвячений Другій світовій війні. Він містить інформацію про ключові події, постаті, карти, інфографіку, фотогалерею, відеоролики й електронні видання про війну, підбірку фільмів «20 000 хвилин, які змінять ваше уявлення про Другу світову війну» та інші проєкти. Відеопроєкт «Війна і міф» Українським інститутом національної пам’яті створено просвітницький відеопродукт, який відтворює об’єктивну, науково вивірену інформацію про Другу світову війну й сприяє відновленню та збереженню національної пам’яті Українського народу, популяризує історію України та спростовує радянські й російські міфи, пов’язані з подіями вказаного історичного періоду. Серія включає дев’ять відеороликів у форматі відеофайлів MP 4. Ролики розвінчують міфи про Другу світову війну, розміщені вони із супровідною інформацією на офіційній фейсбук-сторінці та youtube-каналі Українського інституту національної пам’яті.
16 лютого українці відзначають досить молоде державне свято - День єднання. Його заснував президент Володимир Зеленський 2022-го на тлі попереджень про можливе повномасштабне вторгнення в нашу країну. Взимку 2022 року розвідки західних союзників попереджали Україну про можливе вторгнення РФ і навіть вказували дату - 16 лютого. Ніхто не хотів вірити в таке жахливе майбутнє - країна продовжувала жити своїм життям і турботами. Водночас народ був схвильований небезпечними перспективами. Для підняття духу та, щоб зменшити психологічний тиск у суспільстві, глава держави встановив нове свято, покликане нагадати, що сила та міць українців саме в єднанні. "Нам кажуть, що 16 лютого стане днем нападу. Ми зробимо його Днем єднання", - сказав тоді президент. Так з'явився День єднання.
16 лютого в українських містах і селищах піднімають державний прапор і виконують гімн. Приєднатися до святкування можна, одягнувши вишиванку, прикріпивши синьо-жовту стрічку або ж підтримати донатом тих, хто зараз бореться за нашу свободу та мир на фронті.
Український інститут національної пам’яті Інформаційні матеріали до Дня Соборності України – 2025
Вступ Соборність – це… Ключові повідомлення Історична довідка Тематичні матеріали Українського інституту національної пам'яті Щороку 22 січня Україна відзначає День Соборності. Офіційно це свято встановлено Указом Президента України “Про День соборності України” від 21 січня 1999 року № 42. 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки (об'єднання) Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Цей день став символом українського державотворення, втілив соборницькі прагнення українців щодо консолідації в одній державі.
Соборність – це… …єдність, неподільність усіх територій України, духовна єдність українців, які проживають на території України, а також єдність усіх громадян України незалежно від національності та віросповідання, спрямована на утвердження справжнього суверенітету і незалежності України, побудову процвітаючої демократичної національної держави (стаття 6 Закону України “Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності”). Термін «соборність» має кілька значень. Передусім, це й об’єднання в одне державне ціле всіх земель, населених конкретною нацією на суцільній території; духовна консолідація всіх жителів держави, це й згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Термін «соборність» включає в себе єдність і згуртованість. Для України соборність – це єдність у багатоманітності, об’єднання навколо української державності й ідентичності. Ідея територіальної цілісності країни поєднується з ідеями духовної згуртованості. Тож соборність невіддільна від державності, суверенітету й незалежності нації – фундаменту для побудови демократичної держави. В умовах сучасної російсько-української війни соборність набуває більшого символізму та гостроти, адже нині, як ніколи, українцям потрібно об’єднатися заради майбутнього. Тож гасло цьогорічної інформаційної кампанії – «В єдності сила». Ключові повідомлення 22 січня ми згадуємо дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки й Акт Злуки українських земель. Адже 22 січня 1918 року вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу. Проголошення Соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року – історичний акт об’єднання українських земель в одній державі. Подія основоположна для українського державотворення. Вона повністю руйнує твердження російської пропаганди, буцімто українські землі вперше об’єднав Сталін у 1939 році. Ідея соборності України була ключовою для наступного покоління учасників українського визвольного руху у XX столітті.
Акт Злуки 22 січня 1919 року увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. Соборність передбачає не лише пам’ять про минуле, а й потребує згуртованої спільної праці та взаємодії в сучасній Україні, коли ми, з різних регіонів, спілкуємося, разом працюємо, створюємо знакове і важливе. Соборність є невіддільною від суверенітету й реальної незалежності народу, вона є фундаментом побудови демократичної держави, запорукою виживання й існування нації. Національна єдність є не тільки базовою цінністю громадян країни, а й обов’язковою передумовою успішного спротиву зовнішній агресії. Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність буде цілковито відновлена після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги. Історична довідка З кінця XVIII століття українські землі були розділені між різними імперіями. Тож соборність для українців завжди була вершиною прагнень суспільного життя. Підтвердження цьому можна знайти в різних епохах. Наприклад, у «Топографічному описі Харківського намісництва» 1788 року українці, що проживають у трьох державах: Російській імперії (Лівобережжя і Слобожанщина), Речі Посполитій (Правобережжя) та в монархії Габсбургів (Галичина, Буковина і Закарпаття), описуються так: «...Коли вони збираються для поклоніння в Київ зі Сходу від Волги і Дону, із Заходу з Галичини і Лодомерії і ближче до Києва прилеглих місць, дивляться один на одного не як на іншомовних, але як на представників єдиного роду… всі ці розпорошені земляки і донині зберігають синівську повагу до матері своїх давніх країв міста Києва». Український національний рух виступив із програмою об’єднання вже під час «Весни народів» – серії революцій 1848–1849 років, які прокотилися Європою. Головна Руська Рада (перша українська політична організація, що тоді постала у Львові) у маніфесті 10 травня 1848 року задекларувала: «Ми Русини Галицькі належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 міліонів виносить, з котрого пілтреття міліона землю Галицьку замешкує». Серед збережених матеріалів Головної Руської Ради є анонімна стаття, в якій зазначається: «Від Тиси за Карпатами, по обидва боки від Дністра і Дніпра аж до берегів Дону розкинулися поселення одного слов’янського народу, чисельність котрого досягає 15 мільйонів. Тому призначенням такого великого народу не може бути, щоб у Європі займати побічне становище, щоб підпорядковуватись іншому». Від другої половини ХІХ століття українська політична єдність стала одним із провідних мотивів національного руху по обидва боки Збруча. Після 1865 року у версії пісні на слова наддніпрянця Павла Чубинського та музику галичанина Михайла Вербицького (саме вона стала основою гімну України) з’явилися такі слова: «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому». Створена у 1891 році в Полтаві таємна студентська організація «Братство тарасівців» проголошувала у програмі: «Самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу». Гасло «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ» використав і Микола Міхновський у брошурі «Самостійна Україна» (1900). У 1895-му галичанин Юліан Бачинський у книзі «Ukraina Irredenta» проголосив: «Україна для себе! От і її клич. Вільна, велика, незалежна політично самостійна Україна – одна нероздільна від Сяну по Кавказ – от її стяг!». На практиці ідея соборності виражалася у співпраці українців–підданих різних держав. У 1870-х–1890-х роках із Російської імперії до Австро-Угорщини приїздили працювати Михайло Драгоманов, Пантелеймон Куліш, Михайло Грушевський. Там вони реалізовували таланти та задавали інтелектуальний імпульс життю української громади. Перша світова війна, національні революційні рухи та розпади імперій наблизили втілення ідеалу соборності. У Києві в 1917 році постала Українська Центральна Рада, яка проголосила Українську Народну Республіку. А в Галичині після Листопадового чину 1 листопада 1918 року постала Західноукраїнська Народна Республіка. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. До Києва вирушила галицька делегація. 1 грудня 1918 року на залізничній станції у Фастові представники ЗУНР і УНР підписали «Передвступний договір» (тобто попередній чи прелімінарний). Угода констатувала непохитний намір ЗУНР «злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою». Зі свого боку, УНР проголошувала згоду «прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Договір підписали: від УНР – Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський, від ЗУНР – Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький. Передвступний договір ратифікували 3 січня 1919 року на першому засіданні Української Національної Ради – керівного органу ЗУНР. Для урочистого проголошення та юридичного оформлення цього рішення до Києва було відряджено представницьку делегацію на чолі з віцепрезидентом УНРади Левом Бачинським. 18 січня відбулася спільна нарада Директорії і Ради народних міністрів УНР за участі делегації з Галичини, Буковини і Закарпаття. Йшлося про проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР та урочистості з цієї нагоди. Рада міністрів доручила написати сценарій заходів та особисто очолити всі церемонії міністру народної освіти Іванові Огієнку. Саме він запропонував влаштувати загальнонародне свято на річницю проголошення самостійності УНР. 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві, у першу річницю незалежності УНР, у святковій атмосфері відбулося проголошення «Універсала Директорії Укаїнської Народної Республіки» (його ми символічно називаємо Актом Злуки). Будівлі в центральній частині міста прикрашали національні прапори, вхід до Софійського майдану оздобили тріумфальною аркою з гербами УНР і ЗУНР. Під музику на центральні вулиці стікалися десятки тисяч мешканців столиці і численні гості. Хор під керівництвом Кирила Стеценка в супроводі оркестра заспівав «Ще не вмерла Україна». І настав історичний момент – міністр закордонних справ ЗУНР Лонгин Цегельський оголосив грамоту, ухвалу УНРади, і передав її голові Директорії Володимиру Винниченку. У відповідь член Директорії Федір Швець зачитав Універсал: « Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка » Закінчилося свято урочистим молебнем і парадом. З особливим захопленням вітали колони Січових стрільців і полковника Євгена Коновальця. Наступного дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) Трудовий Конгрес України обговорив згадані документи і схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії УНР, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Розпочалася активна співпраця між обома державними утвореннями в економічній, військовій та культурній сферах.
Ідея соборності охопила українців. На Закарпатті відголоском історичного руху до злуки стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року. Вони постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою. В умовах постійної боротьби за свободу і незалежність надзвичайно багато важило побратимство українців із різних регіонів. Ще від початку 1918 року однією з найбоєздатніших військових формацій УНР стали Січові стрільці, основою яких були галичани та буковинці. Зі свого боку, східноукраїнські командувачі Михайло Омелянович-Павленко й Олександр Греків очолювали Галицьку Армію. Через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року. Тим не менше, Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь борців за Україну. Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу. За часів радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Зі встановленням радянської влади всі українські свята були витіснені з суспільного дискурсу. Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР зберігали мешканці заходу України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. 22 січня там урочисто відзначали свято незалежності та соборності Української держави. Перше в Україні по справжньому масштабне відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Хусті. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців. Понад 30 тисяч осіб з’їхались до столиці Карпатської України. Український націоналістичний рух проголосив мету створення Української самостійної соборної держави (УССД). Старе гасло «від Сяну по Кавказ» Юліана Бачинського увійшло до слів Маршу українських націоналістів (гімну ОУН), написаного в 1929 році Олексою Бабієм. 24 серпня 2018 року адаптований до сучасних українських умов варіант пісні став Маршем української армії: «Веде нас в бій Героїв наших слава. Для нас закон – найвищий то наказ! Соборна українська є держава – одна на вік, від Сяну по Кавказ!» 21 січня 1990 року українська патріотична громадськість із нагоди 71-ї річниці проголошення злуки УНР та ЗУНР утворила живий ланцюг єднання від Івано-Франківська до Києва. Прикладом тієї «української хвилі» була акція жителів країн Балтії «Балтійський шлях». Скільки учасників вийшло на нашу акцію вшанування подій Української революції, достеменно невідомо: різні джерела називають від 500 тисяч до трьох мільйонів людей, які взялися за руки та створили безперервний ланцюг від Києва через Львів до Івано-Франківська. Акція стала провісником майбутнього падіння СРСР і постання незалежності України. Пам’ять про власну державу у 1917–1921 роках стала одним із наріжних каменів формування модерної національної ідентичності українців, надихала на продовження визвольної боротьби. Зрештою вона завершилася відновленням незалежності у 1991 році. Через сторіччя після проголошення Акта Злуки на Софійському майдані соборність залишається на порядку денному національних завдань. Відновлення соборності відбудеться після деокупації Криму, а також наших територій у Донецькій і Луганській, Запорізькій і Херсонській, Миколаївській і Харківській областях. Тематичні матеріали Українського інституту національної пам'яті Інтернет-банери до Дня Соборності: https://mega.nz/folder/RwwWHCBB#tS4BkMEP5zy6YCJNz5wJpw Відеоролик «Разом з власної волі з 1919 році»: https://mega. nz/folder/pwQ0kZJa#w1qzRCHl4eT0BC5_45SYBQ Методичні рекомендації для загальноосвітніх навчальних закладів до Дня Соборності України-2020: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/metodychnirekomendaciyi/metodychni-rekomendaciyi-dlya-zagalnoosvitnih-navchalnyh-zakladivdo-dnya-sobornosti-ukrayiny-2020 Інформаційні матеріали до 100-річчя проголошення незалежності Української Народної Республіки: http://unr.uinp.gov.ua/metodichni-materiali/metodichnimateriali/informatsiyni-materiali-do-100-richchya-progoloshennya-nezalezhnostiukrainskoi-narodnoi-respubliki-2018-rik Настільна гра “Українська революція 1917–1921”: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/navchalni-igry/nastilnagra-ukrayinska-revolyuciya-1917-1921